Плаче небо, ніч ридає, Сльози ллються – я не знаю… Чом життя мені здається Зараз беззмістовним, рветься Серце на свободу, з тіла вирватись бажає, А душа – одвічно вільна, а душа уже літає.
В тінях химерних, з-поміж сірих стін Одиноко блукає чиясь темна тінь. І той привид нічний, чи привидівся, часом, Чи то справді під зливою бродить неначе… Гучно краплі дощу по даху лиш стікають, Звуки незвичні мою сутність лякають…
І не можу сказати ні слова…Прощання… Із життям? Чи ще з чимось? Чи з кимось?. Ридання… І стогін…жахливі, нестерпні ці муки Думки заважають…та ще і ці звуки…
Не знайдено змісту мого існування Навіщо?, - якщо все життя – це страждання…
